Пам'ятки культури

По обох сторонах границі, в околицях Любачева і Немирва збереглися цінні зразки культурного спадку минулих віків. У цій сфері виступають пам'ятники архітектури, художньої різьби, малярства і артистичного ремесла.

Костельне мистецтво

На польській стороні границі найбільше значення має парафіяльний костел Святого Станіслава в Любачеві, збудований в 1899 році, який у післявоєнний період служив як прокафедра Архідецезії Любвячіської. У 80 роках XX століття костел був розбудований у нову частину, яку 2 червня 1991 року посвятив особисто Папа Римський Ян Павло II. Тепер святиня виконує функцію катедри і є другою після замойської катедри найважливішою святинею єпархії замойсько-любачівської.

Великі архітектурні достоїнства мають також святині: дерев'яний костел Панської Зміни в Kровиці Самій (1933р.) і мурований костел Святого Андрія Боболі в Башні Дольній (1938-1939,п. закінчений і обладнаний). Цінні пам'ятники костельної архітектури існують також по українській стороні. У Немирові зберігся пізньоренесансний парафіяльний костел Святої Трійці (1640р.), який можна визнати найстаршою святинею в регіоні.

Менші філіальні костели збереглися тут же при польсько-українській границі: зруйнована тепер гарнізонна каплиця в Грушеві (поч. XX ст.), а також костел необароко в Липині (1925-1931, теп. греко-католицька церква).

В старих костелах збереглися елементи дизайну - картини, статуї ,вкомпоновані в сницерські реалізації вівтарні (XVII - XX ст.). У своїй більшості, пережили вони на території Гміни Любачів (Башня Дольна, Любачів, Kровиця Сама),а також в реліктовій на території Немирова.

Мистецтво церковне

Спираючись на розбудовану парафіяльну мережу по обох сторонах теперішньої границі збереглося багато дерев'яних і мурованих церков. Є вони одним з найбільш характерних елементів культурного краєвиду прикордонної польсько-української зони. На жаль, доля до цих мальовничих споруд не була прихильна. З числа шести церков, існуючих на території любачівської гміни перед 1939 роком, до дня сьогоднішнього - крім церкви Святого Миколая в Любачеві - збереглася всього лише церква Святого Дмитра в Щуткові, виконуюча тепер функцію філіальної каплиці римсько-католицької парафії (1904р.). Решта була розібрана (Синявка, 1877р.; Башня Дольна, 1904р.) або згоріла (Залужжя, 1700р.; Kровиця Сама, 1870р.; Oпака, 1756, 1893р.).

Церкви "любачівскі" виявляють аналогічні стилістичні зміни зі збереженими церквами по другій стороні границі. На території партнерських сідьських рад Немирова і Дорогомишля існують чотири святині східного обряду. У головному осередку регіону, в Немирові, функціонує парафіяльна церква Зіслання Духу Святого, збудована в 1848-1852 роках з фонду графа Петра Moшинського. Інші три святині є збудовані з дерева. Найстаршою з них є церква Святого Миколи в Грушеві (1715р.). Решта, з молодшою метрикою, злокалізовані в Липовці (1883р.) і Дорогомишлі (1921р.). Поруч існують також церкви в Вороблячині (1929р., арх. A. Лушпинський), Смолині (1753р.), Завадові (1812р.), Порубах (1920р.), Семерівці (1718р.), Нагачеві (1909р.).

У церквах по обох сторонах границі в різному степені зберігся вистрій, серед них перш за все іконостаси, поодинокі ікони і картини, а також стінні поліхромії. До найцікавіших належать пам'ятники малярства іконопису в Смолині (к. XVII або І ч. XVIII ст.), Грушеві (XVIII - XIX ст.) і Щуткові (XIX - XX ст.). Багато ікон з околиць Любачева і Немирова знаходиться в музейних колекціях Польщі і України.

Євангелицька архітектура

Костели і церкви супроводжують нечислені залишки по сакральному будівництву німецьких колоністів. Давня євангелистська община в Підліссі (д. Reichau) на території гміни любачівської походить з 1856 року. Скромна святиня з ознаками класицизму виконує тепер функцію римсько-католицької каплиці. Супроводжує його рідкісний приклад житлового будинку, так званий "пасторівки". Каплиця і пасторівка створюють цікавий гурт, що відзначається в культурному спадку околиць Любачева і Немирова. Первинно святинею євангелицько-лютеранською була також каплиця в Дубкові(д. Felsendorf), збудована близько 1886 року.

Синагогальна архітектура

По українській стороні границі збереглися приклади єврейських домів молитви. У центрі Немирова є комплекс аж трьох синагог, з яких найстарша походить з 1769 року, а інші дві з перелому XIX/XX і І половини XX століття. Після відповідного облаштування ці об'єкти можуть стати важливим елементом, створюючим спільно багатокультурний характер цього міста. На відміну від Немирова, дві синагоги в Любачаві, були знищені під час II світової війни.

Мала сакральна архітектура і архітектура пам'ятників

Про своєрідний характер партнерських гмін свідчить гатство пам'ятників, зараховуваних до так званої малої сакральної архітектури, тобто хрестів і придорожніх к Найстарше з них - монументальні кам'яні хрести, збережені на території Лисячих Ям, зв'язані є з татарськими наскоками. Місцеве населення називає воно "турками". Схожу форму, maltańskich, що посилається на хрести, мають пам'ятники, увіковічуючі розкріпачення на території Галичині в 1848 році (Basznia Dolna, Załuże). Лишилися вони визубрене через каменярів з Brusna Starego, які масово виконували також аналогічне до надгробних - хрести і придорожні фігури.Із брусненських майстерень походять кам'яні фігури Богоматері і Серця Пана Ісуса, які знаходяться в Mолодові і Kровиці Самій- Цетині. Дерев'яні або муровані будинкові каплички знаходяться також в Mолодові, Kаролівці, Kровиці Самій, Гірчі, Oпаці (Кам'яне), Щуткові, Лисячих Ямах, Башні Дольній, Боровій Горі. В їх інтер'єрі збереглися дерев'яні статуї і картини. Часто зустрічаються також високі дерев'яні хрести ("Червона Фігура" к. Синявки), останнім часом замінювані металевими. Разом число хрестів і придорожніх капличок на території Гміни Любачів можна оцінювати приблизно на 170 об'єктів. Напевно схоже згущення мережі хрестів і придорожніх капличок виступало по східній стороні границі. Після знищень у комуністичний період це число значно зменшилось. Цікаві приклади малої сакральної архітектури збереглися однак в Смолині (капличка, 1848р.).

Винятковим об'єктом у сфері малої архітектури є колона святого Марка в Немирові (XVIII/XIX ст.), пов'язана з могилою з часів татарського наскоку в 1672 році. Подію цю також увіковічує пам'ятник вшанування короля Ян III Собєського, збудований на ринку в Немирові, заснований в 1883 році, в 200-у річницю віденської оборони.

Надмогильна різьба

Одним з найважливіших чинників, вирізняючих широко сприйнятну "землю любачівску", є пам'ятники надмогильного каменярства а також хрести і придорожні каплички. Ця територія була здомінувана у цьому відношенні творчість каменярів-самородків з брусненського осередку каменярства, головний центр якого був злокалізованим в Старому Брусні поблизу Горинця. Впродовж останніх двохсот років функціонування цього осередку кладовища в околицях Любачева і Немирова наповнилися сотнями праць народного мистецтва, як,незважаючи на свою простоту, глибоко вплетені в традиції християнського мистецтва. Найстарші надгробні хрести походять з І половин XIX століття, більшість повстало на переломі XIX і XX століть. Репрезентують майже всі різновиди нагробків, що виготовлялися в Старому Брусні. Найпопулярнішою формою є так звана "фігура" - хрест з плосковирізним зображенням Розп'ятого Хреста і двома постатями біля підстави.

На території Гміни Любачів цікаві приклади творчості брусненських каменярів, можна відшукати на змішаних кладовищах: римсько-католицьких і греко-католицьких в Любачеві, Kровиці Самій і Залужжі, на греко-католицьких кладовищах в Башні Дольній, Oпаці, Щуткові і Синявці. На території сусідньої немирівської гміни, цікаві форми сепуркрального образотворчого мистецтва з брусненського осередку, виступають на греко і римо-католицьких кладовищах в Немирові, чи на багатьох греко-католицьких кладовищах, серед яких прицерковні в Вороблячині, Смолині, Грушеві, Дорогомишлі, Нагачеві, Завадові.

В брусненських майстернях були вигоиовлені також нагробки протестантів, збережені тепер на кладовищах в Підліссі і Дубкові, а також єврейські мацеви на кіркутах в Любачеві і Немирові.

Дворово-палацева архітектура і мистецтво

В половині XX століття важливу роль в сфері культурного спадку мали численні пам'ятники придворно-палацової архітектури. Після воєнних знищень і доцільної девастації у післявоєнний період, однаково по одній, як і по другій стороні границі, об'єкти цього типу не пережили. Знищенню і розосередженню піддалося також багате обладнання садиб і палаців. Про минулу грандіозність культури невеликих землевласницьких садиб свідчать вже тільки залишки давніх земляних фортифікацій (Любачів, Немирів), паркові творіння(Kровиця Сама, Любачів , Смолин Андрушевський) а також нечисленні збережені будівлі, переважно господарські і промислові (Башня Дольна, Гута Криштальна). Залишки придворних будівель і паркових заснувань збереглися на українській стороні, а саме в Смолині, Нагачеві і Дорогомишлі.

До спадщини придворної культури Гміни Любачів належать цінні вироби артистичного ремесла, пов'язані з функціонуванням гути скла-кришталю. Головним його осередком була Гута Криштальна, невелике тепер поселення, розташоване на схід від Любачева, при границі з Україною. Це підприємство повстало наприкінці 50 років XVIII століття за піклуванням тодішнього любачівського старости Георгія Августина Mнішха, надвірного коронного маршала і краківського каштеляна. Гута була продовженням закладеної на початку XVIII століття гути, існуючої поблизу Старого Брусна. У новому металургійному кришталевому заводі, подібно як в попередньому підприємстві, виготовляють найвищій якості столовий посуд, але також люстри і підсвічники з кришталю. Ці вироби, що зберігаються тепер в музейних зборах, визнаються за одні з найцінніших прикладів польського артистичного ремесла доби барокко.

Маломістське і сільське будівництво

Економічні і цивілізаційні зміни в натуральний спосіб змінюють будівельні традиції, вироблені в довгому історичному процесі. Стара, головне дерев'яна містечкова і сільська забудова, така колись типова для околиць Любачева і Немирова, відходить поступово в минуле. Анклави містечкового будівництва зустрічаються ще при головних вулицях Любачева і Немирова. Ці будинки, незалежно від національностей колишніх власників, характеризуються скромною, але виразно акцентованою на вершинних фасадах декорацією, характерною для давнього любачівського регіону. Цей своєрідний " любачівський стиль " обійняв більшість містечок околиць Любачева, проникнув також у село. У сільському середовищі дерев'яна забудова також починає поступатися місцем найновішим типам будівництва. Давній клімат села на грані культур можна ще зустріти в Kровиці Голодовській, Kровиці Самій, Лисячих Ямах, Oпаці, Залужжі, але також в Смолині, Грушеві, Дорогомишлі. На увагу заслуговують сільські будівлі з господарським (млин в Башні Дольній) і публічним (сільська школа в Дубкові, світлиця в Залужжі) призначенням. Поруч з іншими культурними проявами, збережене по обох сторонах границі приклади дерев'яної забудови є черговим доказом рол взаємну культурну близькість партнерських гмін.

Здравницька архітектура

Цілком винятковою формою на фоні житлово-господарського будівництва є архітектура вілли в Банях Немиоівських. У забудові цієї будівлі здравниці пережило кілька зруйнованих пансіонатів, збудованих у період між війнами. Архітектурна форма цих об'єктів відзначається неконвенціональними рішеннями і стильними запозичаннями. Шкода, що багато з давньої забудови вілл не пережило воєнних знищень і повоєнних розбирань. Тепер санаторна архітектура походить у більшості з радянських часів.